Допомога Естонії в облаштуванні просторів психологічної підтримки в українських закладах освіти

В українських школах психологічна підтримка дітей з кожним роком все активніше переходить у практичну площину. Війна, дистанційне навчання, переміщення родин і загальний рівень тривоги та стресу формують новий запит на безпечний простір і фахову допомогу. В цьому контексті важливого значення набувають ініціативи, що дозволяють школам облаштовувати повноцінні кабінети психолога та ресурсні кімнати. Завдяки грантовій підтримці естонської неурядової організації Mondo п’ять навчальних закладів України отримали можливість оновити або створити такі простори. Ми провели розмову з двома шкільними психологинями Анною Коркоїл з Чернігівської області та Оксаною Ковалюк з Житомирщини, аби дізнатися, як саме відбуваються ці зміни.

Пані Анна, психологиня Остерського ліцею №2 Остерської міської ради, працює практичним психологом вже 15 років. Вона пригадує: «Спочатку, коли я тільки прийшла до школи, у нас був спільний простір разом із логопедом та медичною сестрою, і це все в одній кімнаті. Потім, коли почались групові заняття, адміністрація побачила, що потрібен окремий спеціалізований простір. У нас була вільна класна кімната з партами й дошкою. Але мені як психологу хотілося, щоб діти, мали окремий простір для отримання психологічної підтримки. Адже учні фактично з одного класу переходили в інший, ті ж самі парти, ті самі стільчики».

 Наявність кабінету психолога чи ресурсної кімнати вагомо впливає на взаємодію між спеціалістом на дітьми. Учні розуміють, що це не урок, можуть розслабитись, відкритися. Саме тому ще до отримання фінансування адміністрація намагалася змінювати простір власними силами, однак без ресурсів це було складно. «Завдяки гранту ми змогли оновити простір. Разом з учнями ми розпаковували нове ігрове обладнання, меблі. Вони з нетерпінням чекали, що цього разу приїде».

Схожу трансформацію описує і пані Оксана, яка працює у ліцеї №4 м.Бердичева з понад 780 учнями. Хоча безпосередньо на посаді психолога вона менше року, її досвід у психологічній службі як соціального педагога перевищує десять років. «Влітку, перед тим як вийти працювати на посаді психолога, я заповнила заявку від Mondo на обладнання психологічного кабінету. І ми отримали позитивну відповідь. Тож ми і кабінет оновили, і зробили дуже гарну світлову кімнату. І інвентарем трошки поповнились. Рік видався плідний. Чесно кажучи, вперше за 10 років роботи отримала таку допомогу», — зізнається спеціаліст.

Простір, який нині використовується як світлова кімната, раніше був звичайним класом. “Взаємодія з молодшими учнями стала продуктивнішою, адже з’явилося ігрове обладнання: балансувальна дошка, лабіринт, різноманітні розвивальні ігри. Ми активно використовуємо усі наявні ресурси і бачимо, що це позитивно впливає на емоційний стан дітей. Очевидно, що ці інструменти справді є необхідними для роботи з дітьми”. 

Обидві психологині підкреслюють, що ключова зміна полягає у появі інструментів, які дозволяють працювати інакше. «Найбільше дітям подобаються ігри. Дуже подобається світлова пісочниця», — розповідає Анна, пояснюючи, що саме через такі інструменти дитина може без тиску виразити свій емоційний стан. «Коли вони починають працювати з піском, вони розслабляються. Малюючи, взаємодіючи зі світлом, дитина може поділитися тим, що її хвилює». У ліцеї Оксани ця реакція проявилася буквально одразу: «Реакція дітей була дуже емоційною — їм усе цікаво. Діти приходили, знайомилися з простором, ми проводили арттерапевтичні заняття, майстерки. Молодші учні активніше включаються в діяльність — їх приваблюють різні формати роботи: пісочниця, пазли, світловий конструктор. Водночас старшокласники більше цінують можливість побути в тиші, відпочити та скористатися світловими ефектами для релаксації».

Окремий напрям роботи — діти з особливими освітніми потребами. У ліцеї Анни Коркоїл навчається п’ятеро таких учнів. «Для них ми також замовили спеціальні матеріали, які може використовувати як психолог, так і, наприклад, корекційні педагоги, асистенти, вчителі, реабілітологи. Масажні килимки, балансири. Ними користуються й інші учні, щоб зняти фізичну напругу й стрес».

Після періоду дистанційного навчання, як зазначають обидві співрозмовниці, діти повернулися до школи з помітними втратами у соціальних навичках. «З’являється невпевненість, тривожність», — підкреслює Анна. І це безпосередньо впливає на характер звернень. За словами Оксани Ковалюк, сьогодні найбільше запитів стосується саме міжособистісних стосунків: «дружба, конфлікти, взаєморозуміння — все, що формує шкільний добробут». Водночас вона відзначає ще одну тенденцію: «Діти звертаються частіше. Думаю, це пов’язано з тим, що зараз з’явилося більше інформації про професію психолога. Популяризація психологічної підтримки в інтернет-ресурсах. Зараз вже діти з початкової школи звикли до того, що до них приходить психолог. Такі заняття сприймаються як щось буденне».

Робота психолога при цьому не обмежується лише взаємодією з учнями. «Дуже важливо, щоб навичками першої психологічної допомоги володів кожен педагог», — підкреслює Анна. У школах проводяться семінари, тренінги для вчителів, консультації для батьків. Такий підхід дозволяє створити систему підтримки. Особливо це важливо в умовах війни, коли зростає кількість дітей зі статусом внутрішньо переміщених осіб або тих, хто пережив втрату. Оксана зазначає: «Важливо діяти делікатно: ми спостерігаємо за емоційним станом і працюємо тоді, коли це необхідно, за запитом від дітей, батьків та (або) вчителів».

У ліцеї №4 м. Бердичева, де працює пані Оксана, також створено додаткові механізми звернення: скриньки довіри, відкриті контакти психолога, системне інформування дітей про можливість отримати допомогу. Це частина ширшого процесу — нормалізації психологічної підтримки в освітньому середовищі.

Для обох психологинь отриманий грант став не лише ресурсом, а й сигналом підтримки. «Коли ти подаєшся і отримуєш відмову за відмовою — це засмучує. Тож цей грант став для мене мотивацією, знаєте, ніби новий подих.  Я зрозуміла, що наші погляди розділяють, нас бачать, ми є важливими. І наскільки важливо це для наших дітей», — говорить Анна. І хоча мова йде про конкретне обладнання чи меблі, насправді змінюється якість взаємодії з дітьми, зростає довіра, з’являється можливість працювати гнучко й відповідно до потреб. Простір також виходить за межі школи. Наприклад, у випадку Анни Коркоїл він використовується для потреб громади. “Остерський ліцей 2 активно співпрацює з Козелецькою філією комунальної установи «Інклюзивно-ресурсний центр» Новобілоуської сільської ради Чернігівського району. Під час візитів до нашого закладу фахівці-консультанти надають консультаційні послуги для вчителів та батьків, проводять корекційні заняття.”

Попри різний досвід, обидві співрозмовниці формулюють дуже схожі очікування від майбутнього. «Мрію, щоб всі діти приходили в школу з гарним настроєм, щоб хотіли вчитися, щоб їм все вдавалося, і тоді в нас буде менше роботи з емоційним перенавантаженням. Мрію, щоб завершилася війна, щоб був спокій в душі, в серці і над головою», — ділиться пані Оксана.

Завдяки небайдужим громадянам Естонії організація Mondo змогла підтримати 5 українських шкіл міні-грантами по 2000 євро для створення простору психологічного затишку та безпеки для дітей: Дворищенську гімназію, Ліцей №4 м. Бердичева, Новороманівський ліцей Брониківської сільської ради, Остерський ліцей №2, «ОКЗО Іванопільський ліцей» Краснопільської сільської ради. Завдяки міні-грантам у школах з’явилися зони психологічного розвантаження, сенсорні куточки, сучасні меблі, інтерактивні матеріали, обладнання для арт-терапії і ще багато необхідних інструментів та ігор.